Історія Церкви в Демні

                       

 

Ці книги книги є раритетами церкви і громада мала би подбати їхнє збереження. Найкраще було би їх подарувати до Національного музею у Львові

. 10 листопада 1671 року король Михайло Вишневецький у відповідь на скарги священиків Дроговизького староства на утиски адміністрації, звільнив їх від відбування панщини та інших повинностей. Вони також тоді отримали право виготовляти для своїх потреб пиво та горілку, вільно брати дрова з королівських лісів. Цей привілей підтвердив і король Ян III 4 квітня 1676 року [13, с.6].

В період 1596-1700 років у Галичині проходила гостра міжконфесійна боротьба між прихильниками та противниками унії (з'єднання) української церкви з Римом. Перемогли прихильники унії. Маю підозріння, що в Демні ця боротьба тривала довго, бо о. Фільварків у церков­ному інвентарі зазна­чив, що в церкві є антимінси, посвячені 1708 року Львом Шептицьким, 1723 ро­ку Андрієм Шептиць­ким та 1780 року Петром Білянським. Це були львівські єпископи. Антимінс -це невеличкий міше­чок із зашитими мо­щами християнсько­го святого. Зрозу­міло, що доки храм підпорядковувався київській митрополії, то в антимінсах були мощі одних святих, а коли він перейшов у підпорядкування Ри­му, то антимінси потрібно було змінити.

У 1725 році хтось з місцевих мешканців придбав для церкви "Служебник", виданий Ставропігією у Львові 1723 року. Запис про пожертвування зроблений у книжці, але чорнило зблякло і зараз важко цей напис прочитати. Хтось пробував у 1977 році порахувати вік книжки, але допустився помилки на 200 років. На обкладинці ручкою поставив дату "1523". Книжка зберігається в церковному архіві.
В акті візитації парафії 27 лютого 1739 року зазначено, що того року тут почала будуватися нова дерев'яна церква св.Николая. Вона мала привілей на землі, виданий королем Яном III у 1687 році. Ріллі мала понад 0,75 чверті, а лук "на 17 косарів". В парафії було біля 100 сімей, кожна з яких мала давати парохові раз в рік по півмацку жита щирецької міри та давати муку на проскури кожного свята [37, с.323]. Фільварків пише, що ця церква була збудована на горбі над ставом у 1727 році і мала 3 куполи. Біля неї стояла дзвіниця з 5 дзвонами [61, с.12]. Я прочитав у церковному інвентарі в селі, що стара церква походила з 1739 року, мала розміри 9x4 сажні та 6 сажнів висоти. У 1835 році вартувала 60 зр, а дзвіниця біля неї- 10 зр. Копія цього інвентаря знаходиться в історичному архіві.
Очевидно, що церква мала вигляд "корабля", як зараз прийнято казати. Такого типу дерев'яні церкви ще є на

 

 

 

Бойківщині. У церковній інвентарній книзі з 1938 року, яка зберігається в церкві, зазначено, що в церкві є антимінси з 1708, 1723 та 1780 років, які передали церкві відповідно львівські єпископи Лев Шептицький, Атанасій Шептицький та Петро Білянський.
27 лютого 1739 року церква була канонічне візитована і копія візитаційного акту зберігалася тут аж до II світової війни. Очевидно, незабаром після цього церква збагатилася ще одним євангелієм, виданим 1743 року. (Його
відремонтував 1905 року о. Фільварків). Ікона св.Миколая

 

Наступна візитація проводилася о. Миколою Шадурським 16 червня 1764 року. Після того до церкви була придбана книжка "Октоїх або осмогласник", видана у Львові 4 січня 1765 року. Жодних дарчих написів на ній нема. Очевидно, що о.Шадурський порадив парохові завести в церкві хоровий спів, але невідомо, чи це було зроблено, бо міжнародні події незабаром привели до розвалу Річ Посполиту.
Після візитації пан надав церкві документ на право володіння землями (ерекцію) з 13 червня 1769 року. На жаль, ці документи в селі втрачені.
Варто зазначити, що до 1777 року у всіх церквах (дзвіницях) Галичини в стінах при вході були прикріплені залізні кільця (куни), куди приковували в час відправ за руки винних за порушення моральних норм і так вони стояли спиною до стіни. Наказав пообривати їх єпископ Лев Шептицький [56, с.100].
У1784 році був збудований мурований будинок з 3 кімнат для пароха, який перед II світовою війною ще стояв під соломою, але був вже в дуже лихому стані.
В ті часи так було, що двори за австрійськими законами мали давати шосту частину коштів на будівництво громадських споруд (церков, шкіл). Розміри цих внесків визначали так звані конкуренційні комісії, складені з представників влади, громади і двору. Часто двори всіляко відтягували засідання таких комісій. Бувало, що власники сіл роками їздили по чужих країнах і рідко появлялися у своїх маєтках.
Австрійська влада взяла церкву під більший контроль, але посилила роль священика в парафії. Вже восени 1776 року священики отримали розпорядження влади (повторене 1782 року) негайно сповіщати державні органи про знайдені на території парафії старовинні монети та інші речі, скульптури, камені з написами, вази та інші речі, які можуть бути знайдені в землі. У 1778 році священики були звільнені від відбування повозової повинності (форшпанів). Під час великих церковних свят заборонила називати патронів церкви по імені, а тільки словом "ктитори" (патрони). У 1788 році тим священикам, які отримували грошові додатки з державної скарбниці, бум<> категорично заборонено вимагати "коляду" з громад v І/ч •

Додав Sv-_-V@nya.

1 стор. 2 стор. 3 стор
Головна